.jpg)
Де життя, там і кризи
Жодне подружжя не може уникнути криз з тієї простої причини, що кризи супроводжують життя. Біологічна клітина, немовля, організація або пара - будь-яка жива система, що розвивається - приречена пройти через низку криз в силу самої своєї природи. Будь-який період спокою і стабільності минає і змінюється болісним періодом змін. І це повторюється в шлюбі знову і знову, з початку медового місяця і до кінця днів.
Таким чином, подобаються вони нам чи ні, кризи неминучі - ми не в змозі від них відмежуватися. При цьому подружні кризи вкрай болісні і небезпечні: вони можуть скінчитися повною смертю пари, коли люди розлучаються. Але одночасно кожна криза свідчить про зростання відносин і несе нові можливості. Саме здатність переживати загальні кризи конструктивно відрізняє щасливі пари від тих, де люди ще не навчилися (або ніколи не навчаться, якщо вони розлучаються) жити разом.
Якщо сказати зовсім просто, криза - це реакція на зміни (як зовнішні, так і внутрішні), з якими пара на даному етапі ще не вміє обходися. Наче музика змінилася, але ми за звичкою танцюємо минулий танець, який стає безглуздим, і не можемо пристосуватися до нового і незвичного ритму. Тому в кризі ми відчуваємо гостру необхідність щось терміново зробити - але що і як зробити, ми не знаємо, а всі звичні зусилля ні до чого не призводять. Це - стан розгубленості і заплутаності.
Тут завжди важко зрозуміти, що ж відбувається. Це зростання відносин, проте учасники в цей момент не в змозі цього помітити, вони бачать тільки деградацію. При цьому мислення і почуття стають більш інфантильними і примітивними. Тому в кризі людина може шукати винних, гаряче звинувачувати себе, або в апатії опустити руки і нічого не робити. У такий період кожна людина особливо сильно потребує підтримки іншого - але, на жаль, саме в цей момент інший не в змозі її дати.
Бажання «зробити хоч щось» часто призводить тут до імпульсивних і необачних вчинків. Це - не найкращий момент для прийняття зважених рішень, а тому людина ризикує «наламати дров»: на цьому етапі зустрічаються розлучення і зради, або ж хтось раптом робить відкриття: «Насправді, моє покликання - це монастир». Раптове рішення в гострий момент кризи - це найчастіше втеча від проблем і болю. Краще приймати незворотні рішення в інші, відносно стабільніші періоди життя.
Такий болісний стан може тривати місяці або навіть роки. Він може бути нестерпно гострим (на щастя, тоді все й змінюється швидше) або порівняно м'яким, як звична біль у хронічно хворого, до якої він дещо пристосувався. Часто люди тут із сумом мріють про старий зручний танець, їм хочеться, щоб все стало «як раніше» - але це неможливо. Можна тільки пройти через води кризи і вийти з іншого її боку - до нових стосунків. І насправді, навіть якщо все йде добре, ми тут робимо 3 кроки вперед, а потім 2 назад. Скажімо, обидва, нарешті, зрозуміли, що час зупинити проект по переробці один одного. Але при зовнішньому стресі - візиті батьків, ремонті або втраті роботи – «регресують», скочуються до минулого з його безплідними суперечками.
Кризи типові і нетипові
Психологи постійно створюють все нові і нові класифікацій подружніх криз, зазвичай прив'язані до етапів розвитку стосунків, однак нічого на сто відсотків певного тут немає. Всі люди різні, і те, що одну пару вибиває з колії на кілька років, для іншої пари може стати практично непомітним випробуванням, яке вони долають не замислюючись. Крім того, на розвиток відносин накладаються події життя: народження дітей, хвороби, переїзди і т.д. - які також можуть порушувати звичну рівновагу і спричинити кризи - малі чи великі. Тим не менш, деякі теми криз досить типові. Згадаю дві з них, що зустрічаються на перших етапах, хоча, повторюю, все це досить умовно.
«Любов скінчилася» У нашій культурі, де шлюб часто починається з романтичного періоду закоханості, перша криза нерідко забарвлена переживанням «любов скінчилася». Як показало одне дослідження, чим палкіше захоплення медового місяця, тим менш стабільна пара: на неї чекає дуже сильне розчарування. Тут на зміну ейфорії приходить суворий реалізм: виявляється, ми абсолютно різні люди. Ця криза дуже важлива, тому що вона для багатьох - найперша, і пара ще зовсім не готова проходити через випробування разом. Обом стає тісно у відносинах один з одним, обом хочеться з них втекти до життя, яке було до шлюбу: згадати про залишених друзів, плани і справи. Обидва відчувають, що «охололи» до іншого, і це супроводжується переживанням провини. Це важливий період зустрічі з реальністю: ми дійсно різні і не так вже «створені один для одного», як то здавалося в гарячці закоханості. Тут обидва учасники згадують, що у них, окрім шлюбу, є і своє «самотнє» життя. І що ще важливіше: перше розчарування, успішно прожите разом, дає сильний імунітет для протистояння всім наступним кризам.
«Боротьба за владу» Якщо люди пережили першу кризу «кінця любові» і відкрили, що вони різні, їм належить вирішити наступну проблему: як жити разом зі своїми різними бажаннями і потребами. І тому досить скоро починається друга криза під умовною назвою «боротьба за владу». Це не означає, що вони постійно воюють у відкриту або влаштовують революції. Скоріше це нескінченна низка суперечок через досить конкретні приводи: як витрачати гроші, що є на вечерю, що робити з нестерпними родичами, хто повинен виносити сміття і хто має право виносити рішення про те, хто виносить сміття. У обох учасників цієї смертельної сутички завжди залишається одне ключове відчуття: якщо б тільки інший змінився, у нас відразу б почалося нове і прекрасне життя.
Іноді ця криза не дуже інтенсивна і болісна, вона може гаснути і знову загострюватися при появі нових тем для спору (скажімо, при втраті роботи або, навпаки, різке підвищення добробуту), але вона розтягується на роки: деколи у подружжя йде років десять на те, щоб зробити найважливіше відкриття - іншого змінити неможливо. І можна сказати, що більшість пар, що розпалися, застрягли на цьому етапі і не перейшли на іншу сторону цієї кризи.
Далі на подружжя чекають нові й нові кризи. Скажімо, радісна подія народження першої дитини змінює все, і для багатьох стає випробуванням. Або двадцять-тридцять років потому, коли діти покидають батьківський дім, а подружжя знову залишаються вдвох, - їм в черговий раз потрібно наново відкрити сенс і пріоритети свого життя разом. Бувають кризи і посеред стабільності: почуття нудьги і сумнів у тому, що все це дійсно гідне життя.
Але якщо подружжя два-три рази вже пройшли через кризи, їм стає легше. Вони розуміють, що це - не глухий кут і не безглузді муки, але шлях вперед.
Страждаємо разом
Термін «криза» вживається в психології та суспільних науках, і він дійсно допомагає зрозуміти, що відбувається, і хоч частково поглянути на свої проблеми в широкій перспективі.
Але якщо говорити простою мовою, то в момент кризи ми відчуваємо просто страждання, до того ж часто це страждання здається зовсім зайвим і безглуздим. Але і це частина шлюбу. Як сказав один мудрий чоловік: «Вірність означає, що я згоден обходитися без щастя в якісь періоди нашого життя вдвох ... Та неможливо бути завжди щасливим! Саме тому обітниця вірності дійсно важлива». І дійсно: беручи шлюб, люди приносять обітницю бути разом, а не обітницю бути завжди щасливими. Тут страждання неминучі: шлюб періодично вмирає, щоб - якщо ми не боїмося неминучих страждань - знову воскреснути.
Це важко. Тут кожній людині необхідно знайти нелегку рівновагу між активністю (міняти те, що можна змінити) і пасивністю (приймати те, що змінити неможливо). З одного боку, тут треба вирішувати проблеми, говорити про них, не боятися своїх почуттів і не боятися звертатися по допомогу - в кризі нам вкрай потрібна стороння допомога. З іншого боку, багато в чому тут нам залишається просто терпіти і чекати. Криза схожа на вагітність: це виношування майбутнього, коли процес неможливо прискорити без шкоди для здоров'я. Це вміння чекати в надії на відновлення і воскресіння стосунків.
Немає коментарів:
Дописати коментар