пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Сучасне рабство


Міжнародний день боротьби за скасування рабства відзначається щорічно 2 грудня. Дата обрана не випадково, саме 2 грудня 1949 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. У цей Міжнародний День давайте згадаємо уроки історії і зробимо все, щоб допомогти людям, що знаходяться в рабстві.




Арт-інсталяція МОМ "Невидимі", що розповідає справжні історії постраждалих віж торгівлі людьми, в Одесі влітку 2015 року. Цей проект побачили жителі дев'яти регіонів України, в тому числі і Тернополя.
Україна є країною походження, транзиту та призначення у торгівлі чоловіками, жінками та дітьми. Зростає також проблема внутрішньої торгівлі людьми. За даними дослідження, проведеного на замовлення МОМ, понад 160 000 українців постраждали від торгівлі людьми з 1991 року, що робить Україну однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі.


Понад 150 років тому українці вибороли скасування кріпосного права, що звільнило усю націю від поневолення.
У той же час на іншому континенті в США відмінили рабство по всій країні, що заклало початки толерантності і терпимості у суспільстві. Сьогодні рабовласництво вважається злочином в усіх країнах світу, проте, на жаль, торгівля людьми продовжує існувати та набувати нових форм і видів. За даними Global Slavery Index, близько 36 млн чоловіків, жінок і дітей із 167 країн перебувають у рабстві. Не оминула ця проблема і Україну.

Гроші «пахнуть»
З розпадом Союзу, набуттям незалежності і по сьогодні – в Україні завжди непросто. Із початком 90-х українці почали залишати країну у пошуках заробітків за кордоном. У 2014 році такі «трудові вояжі» принесли державі 2,8 млрд дол. переказів, що навіть перевищує обсяг іноземних інвестицій. На сьогодні скрутне становище в країні, війна на сході, девальвація гривні і зниження рівня життя змушує ще більше українців шукати нові шляхи і види заробітків. З цих причин більше громадян, забуваючи про власну безпеку і осторогу, погоджуються на сумнівні пропозиції міграції чи роботи за кордоном. І особливо вразливими у цьому випадку є вимушені переселенці, які конче потребують нової роботи та житла.

«Маленьке» рабство
Торгівля людьми – один із найприбутковіших видів «чорного бізнесу». Протягом останніх років основною формою цієї злочинної діяльності, від якої потерпають українці, є трудова експлуатація. Усупереч стереотипам страждають від торгівлі людьми не тільки жінки, але і чоловіки, діти, і навіть кволі, старі люди. Якщо у перших двох випадках частіш за все це сексуальне і трудове рабство, то дітей, старих і людей з інвалідністю використовують для цілей примусового жебрацтва.
«Останні роки ми активно відслідковуємо південний регіон країни, туристичні зони Одеської, Миколаївської, Запорізької областей. Саме тут з початком весни стартує не тільки сезон відпочинку, але і «сезон» дитячого жебрацтва. Зазвичай дітей спеціально привозять у людні місця із чітким завданням – зібрати якомога більше грошей з відпочивальників, туристів або просто небайдужих. Дітям з цих «заробітків» нічого не лишається, всі гроші йдуть дорослим, які їх експлуатують. Ми уже розпочали соціально-інформаційну кампанію з алгоритмом превентивних дій і налагоджуємо діалог з громадськістю та державними соціальними службами, щоб забрати дітей з вулиць і звільнити їх від примусу та рабства», – говорить Ірина Мидловець, спеціаліст програми з протидії торгівлі людьми Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні.

Статистична не похибка
За даними, МОМ, починаючи з 1991 року жертвами торгівлі людьми стали 160 тисяч українців. З 2000 р. майже 12 тисяч постраждалих від сучасного рабства отримали від Представництва МОМ в Україні реінтеграційну допомогу, зокрема юридичну, медичну, психологічну, а також допомогу сім’ї, професійне навчання та інші види допомог сприяння в залежності від індивідуальних потреб. Основною країною призначення для торгівлі людьми з України є Російська Федерація (66% постраждалих у 2015 році), хоча, говорячи про трудову міграцію, останніми роками привабливість Росії як країни призначення скоротилася з 18% охочих працювати за кордоном у 2011 р. до 12% у 2015 р.. На другому місці серед країн призначення для постраждалих від торгівлі людьми – країни-члени Європейського Союзу (20% постраждалих осіб у 2015 році), з них переважна більшість постраждали у Польщі. Існує також внутрішня торгівля людьми, яка відбувається в межах самої України.
«Від рабства страждають не тільки жінки, майже 50% постраждалих, які отримали допомогу МОМ у 2015 році – чоловіки. Чоловіків експлуатують здебільшого з метою примусової праці у будівництва, сільському господарстві, на виробництві тощо. Однак чоловіки переважно замовчують такі випадки та схильні вважати, що їм просто «не пощастило». Більше того, через існуючі гендерні стереотипи, чоловіки часто стидаються розповідати навіть своїм близьким про те, що з ними сталося, та що їм довелось пережити. Через це і виявляти постраждалих чоловіків значно важче, а робота з їх реінтеграції, потребує зусиль психологів і соціальних працівників. Тому ми приділяємо значну увагу інформуванню громадськості про феномен торгівлі людьми та про те, що постраждати може кожен із нас. Неабияку роль у цій роботі мають семінари, тренінги, які МОМ проводить у співпраці з регіональними партнерами по всій країні, інформаційні кампанії, просвітницька робота у навчальних закладах. Надзвичайно важливо також те, що кожен бажаючий може безкоштовно та конфіденційно отримати консультацію, зателефонувавши на «гарячу» лінію консультування мігрантів та протидії торгівлі людьми – короткий номер 527 з мобільних», – поділилася Катерина Аданьян, заступник координатора програми з протидії торгівлі людьми Представництва МОМ в Україні.

Як вберегти себе від обману і куди звертатись за допомогою? 

Напевно саме ці питання виникають у людини, яка потрапила у пастку рабства. Перш за все на етапі пошуку роботи за кордоном потрібно зібрати якомога більше інформації про роботодавця. Зазвичай під яскравою «обгорткою» і обіцяними золотими горами криється той «гачок», на який натрапляють усі жертви. По-друге, перед виїздом за кордон потрібно записати контакти українських представництв у країні працевлаштування, організацій, що можуть надати допомогу, та запам’ятати номери національної гарячої лінії з консультування мігрантів 527 та 0 800 505 501. Короткий номер запрацював у 2007 році завдяки налагодженню співпраці українських мобільних операторів та МОМ, і сьогодні найбільша кількість звернень постраждалих надходить саме на 527 (у 2015 році – 14,4 тисяч або 81% звернень).

«Шостий рік у мережі lifecell працює короткий номер для потреб Міжнародної організації з міграції. Наша співпраця розпочалася зі звернення представників організації, обговорення проблеми людей, які виїжджають за кордон без необхідних документів або випадково потрапляють у пастку експлуатації, і завершилася підписанням Меморандуму про спільну роботу. Як соціально відповідальна компанія, ми завжди дбаємо про безпеку усіх наших абонентів. Ми завжди інформуємо своїх клієнтів SMS-повідомленнями з адресами та контактами українських представництв, як тільки абонент перетинає кордон іншої країни і опиняється у роумінгу. Важливо, щоб кожен українець відчував підтримку і був максимально «озброєний» потрібною інформацією і відчував підтримку!» – прокоментувала Оксана Рудюк, керівник відділу зв’язків із громадськістю оператора lifecell.

У ЄС без віз

Наприкінці квітня усі ми стали свідками неймовірних новин про офіційне скасування візового режиму для українців. Саме це стало такою очікуваною і дорогою #перемогою для кожного, хто вірив і боровся. Безперечно відтепер Європа стане ближчою, більш відкритою, а українці на рівні з угорцями, італійцями чи литовцями зможуть подорожувати без віз до 26 країн Шенгенської зони. До того ж така новина – це ще і крок назустріч пом’якшенню візової лібералізації з Австралією, Канадою і США, що стане справжнім суспільним досягненням для країни за усі роки незалежності. Головне, щоб такі можливості не стали черговою пасткою для тих українців, які збираються працювати за кордоном.
Експерти Міжнародної організації з міграції наразі стримано коментують можливі наслідки скасування віз до ЄС для їхньої діяльності. Вони зазначають, що зростання можливостей для врегульованих та офіційних поїздок громадян України за кордон зменшує поле для махінацій недобросовісних посередників, а також наголошують на тому, що безвізовий режим для українців не передбачає права на роботу – для цього потрібно буде надавати спеціальні пакети документів та отримувати дозволи.
При цьому МОМ, як і завжди, продовжуватиме виконувати свою місію «янголів-охоронців» для тисяч українців, які опинилися у біді за кордоном.













Людмила Стеценко http://bug.org.ua/article/suchasne-rabstvo-mif-chy-realnist-96638/

http://iom.org.ua/ua/protidiya-torgivli-lyudmi

четвер, 1 грудня 2016 р.

Не дай СНІДу шанс

Першого грудня у світі відзначають День боротьби зі СНІДом. 
Безумовно, СНІД – це трагедія для всієї людської спільноти. У суспільстві ми повинні з особливим співчуттям і підтримкою ставитися до людей з ВІЛ, адже найчастіше вони відчувають себе самотніми у боротьбі зі страшною недугою.

Сьогодні вже немає людини, яка б не чула про ВІЛ, СНІД. Багато людей в Україні вважають себе обізнаними з цього питання. Проте більшість молодих людей вважають, що ця проблема – це щось далеке, що вона їх не стосується і не буде стосуватися в майбутньому. Факти доводять протилежне – кожного року фіксують все більше випадків захворювань на СНІД. Так, станом на 1 липня 2015 року, в Україні у закладах охорони здоров’я служби профілактики та боротьби зі СНІДом під медичним наглядом перебувало 124 279 ВІЛ-позитивних громадян України, з них 31 509 хворих з діагнозом СНІД. Показник поширеності СНІДу становив 73,8 на 100 тис. населення та зріс проти показника відповідного періоду минулого року на 1,5%.

Але навіть така жахлива статистика не впливає на ситуацію серед молоді. За даними дослідження ЮНІСЕФ, всього кожен п'ятий проходив тестування на ВІЛ - решта ж не бачать у цьому необхідності, тому що не відносять себе до людей групи ризику.

Ознайомитись із сучасним станом проблеми ВІЛ/СНІД у світі та Україні, сформувати толерантне ставлення до ВІЛ-інфікованих людей і розуміння шляхів запобігання розповсюдженню ВІЛ та подолання наслідків епідемії; сформувати розуміння того, що тільки здоровий спосіб життя, їх поведінка та вчинки є гарантом запобігання ризику Ви можете на відповідних сайтах:

www.helpme.com.ua – Національна лінія телефону довіри з питань ВІЛ/СНІДу;

www.ucdc.gov.ua – ДУ «Український центр контролю за соцхворобами МОЗ України»;

www.msmua.org – МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні»;

www.unaids.org.ua – ЮНЕЙДС, Об'єднана Программа ООН з ВІЛ/СНІДу.

Також пропонуємо нові корисні ресурси з даної тематики:

www.knowledge.org.ua – он-лайн платформа«Центр Знань», що об’єднує знання та досвід експертів, організацій з України, Білорусі, Молдови, Грузії та Азербайджану з питань профілактики ВІЛ-інфекції серед підлітків, в тому числі підлітків груп ризику. «Центр Знань», насамперед, створений для тих, хто працює у сфері профілактики ВІЛ серед підлітків. Платформа буде корисною для осіб, які приймають рішення, для соціальних дослідників, соціальних працівників, вчителів, батьків, а також і для самих підлітків.

www.svidanie.org.ua – відеосайт, створений для того, щоб привернути увагу молоді до власної сексуальної поведінки. Це більше, ніж просто віртуальне побачення, в результаті якого користувач отримує повідомлення на особистий e-mail або мобільний з контактами клінік і закликом пройти тест на ВІЛ.

В Україні за 2016* рік зареєстровано 13 381 новий випадок ВІЛ-інфекції (з них 2 349 дітей до 14 років). Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 293 739 нових випадків ВІЛ-інфекції, від СНІДу в Україні померло 40 816 осіб. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Київська, Миколаївська й Одеська області, а також Київ.
Починаючи з 2008 року, українці найчастіше інфікуються через незахищений секс: в 2005 році через сексуальні контакти інфікувалися 33 відсотки людей, у яких була виявлена ВІЛ-інфекція, то в 2012 році цей показник зріс до 51, а у 2015 році - до 60 відсотків. Більшість випадків інфікування ВІЛ зареєстровано у молодих людей віком від 15 до 30 років.
Статистика захворювання
Україна залишається лідером у Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфекції. В Україні з ВІЛ-інфекцією живе до 250 тисяч осіб і тільки лише кожен другий знає про свій діагноз. Станом на 1 квітня 2016 року на обліку в Україні перебуває 132 714 ВІЛ-позитивних пацієнта.

*станом на 01.11.2016

понеділок, 28 листопада 2016 р.

Трикутник Карпмана (Жертва - Агресор - Рятівник)

Трикутник Карпмана - типовий зв'язок трьох основних проблемних ролей в людських відносинах. Автор цієї ідеї - Стівен (або Стефан) Карпман, продовжувач ідей Еріка Берна.
Згідно з цим поглядом, все різноманіття ролей, що лежить в основі ігор, у які грають люди, може бути зведене до трьох основних - Переслідувача винних, Жертви переслідування і Рятівника. Трикутник, в який об'єднуються ці ролі, символізує їх зв'язок і постійну зміну.
Карпман пише: «Три драматичні ролі цієї гри - Рятівник, Переслідувач і Жертва - є насправді мелодраматичним спрощенням реального життя. Ми бачимо себе щедрими Рятівниками вдячної чи невдячної Жертви, праведними Переслідувачами нечестивих і Жертвами жорстоких Переслідувачів.
Занурюючись в будь-яку з цих ролей, ми починаємо ігнорувати реальність, як актори на сцені, які знають, що живуть вигаданим життям, але повинні робити вигляд, що вірять в її справжність, щоб створити хороший спектакль. При цьому ми ніколи надовго не затримуємося в одній ролі».

Основний зміст гри
Жертва провокує оточуючих, щоб хтось виступив в ролі Переслідувача. Варіант: Переслідувач знаходить того, хто в чому винен, і починає переслідувати Жертву: звинувачувати, вимагати, карати. Далі Жертва доводить, що вона тут ні при чому, що в усьому винні всі інші, включаючи самого Переслідувача, і шукає свого Рятівника, демонструючи свої страждання і свою безпорадність. Рятівник включається в гру, намагається допомогти Жертві і захистити її від Переслідувача, але, оскільки це тільки гра в рятування, він нічого не домагається. За це Жертва звинувачує Рятівника, після чого він перетворюється у Жертву переслідування, а він у Переслідувача.

Механізми трикутника
Карпман і психологи, які працюють в традиції транзактного аналізу, вважають, що трикутник цих ролей складається в першу чергу в силу тих чи інших внутрішніх вигод.

"Якщо йде якась гра, якщо є якісь стосунки, вони вигідні всім учасникам системи. Інакше все просто розвалилася б. Якщо ви в чомусь берете участь - це вам для чогось потрібно. Спілкування в межах цього трикутника - це досить ефективний спосіб не брати відповідальність за свої вчинки та рішення, а також в нагороду за це отримувати сильні емоції і право не вирішувати свої проблеми (так як в «цьому» винні інші)".
Можливо, що це так. У будь-якому випадку, для завдань психотерапії це досить добре працює. При цьому є сенс розглядати й інші можливості: можливо, основа таких відносин не тільки внутрішні вигоди, але і нездатність протистояти маніпуляціям, некритично засвоєна філософія життя, і - просто життєві звички. У цьому випадку, крім бесід про вигоди, можна розмовляти про життєві цінності і навчати новим, більш розумним звичкам.
Вихід за рамки трикутника Карпмана

Головне, що вам потрібно знати про трикутник Карпмана, так це те, що вам там не місце. Яка б роль вас там не приваблювала або яку б роль вам наполегливо не пропонували б - вам не місце в цьому трикутнику. Трикутник Карпмана - реальність, але тільки для нетямущих людей, які живуть почуттями, не мають чітких цілей і не вміють себе контролювати. Чим більш розумна людина, чим більшою мірою в авторській позиції, пам'ятає свої цілі і обдумано їх реалізує, тим рідше вона потрапить в цей "божевільний будинок".

За матеріалами http://psychologis.com.ua/ 

пʼятниця, 25 листопада 2016 р.

Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

З ініціативи ООН сьогодні відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

У 1999 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок й запропонувала урядам, міжнародним і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.
Дата 25 листопада була вибрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, забитих до смерті палицями таємною поліцією за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1960 році.

ООН зазначає, що жінки і дівчатка піддаються насильству, як у мирний час, так і під час збройних конфліктів – з боку держави, суспільства, родичів. Насильство щодо жінок не обмежене рамками будь-якої конкретної політичної або економічної системи. Воно існує в будь-якій країні, не визнає кордонів матеріального добробуту, раси і культури. Структури домінування, на яких ґрунтується насильство, глибоко вкорінені в суспільстві. Досвід або загроза насильства повсюдно перешкоджають жінкам в повній мірі здійснювати свої права людини і користуватися ними. Саме тому жінки об’єднуються, щоб протистояти цій проблемі.  Згідно з даними Фонду народонаселення ООН, в Україні фізичному насильству піддаються 4 млн жінок, а сексуальному – 1,8 млн. Утім, реальна кількість постраждалих значно вища, оскільки потерпілі часто не повідомляють про те, що зазнали насильства.
Цього року широкого розголосу набула всеукраїнська соціальна флешмоб-акція щодо проблеми гендерно зумовленого насильства #янеБоюсьСказати, розпочата громадською активісткою і журналісткою Анастасією Мельниченко у соціальній мережі Facebook. Подібні акції час від часу відбуваються в інших країнах та в світі. Наприклад, відома акція Міжнародний флешмоб проти насильства над представницями жіночої статі, що проходила під хештегом #RedMyLips – жінки фарбували губи червоної помадою, та розміщували свою фотографію у соціальні мережі.


25 листопада починається кампанія «16 днів активних дій проти насильства по відношенню до жінок» .
У минулому році голова ООН створив чоловічу комісію для боротьби з насильством щодо жінок. Пан Гі Мун оголосив про створення мережі чоловіків-лідерів, яка надасть опір жорстокому поводженню з жінками.
У створену групу увійшли такі відомі особистості, як бразильський письменник Пауло Коельо, норвезький міністр юстиції Нат Сторбергет, іспанська архієпископ Десмонд Туту ...
Як це не дико звучить, але за статистикою в наш час, 70% жінок страждають від фізичного та сексуального насильства з боку чоловіків.
І найчастіше дівчатка, дівчата і жінки страждають не від незнайомців, а від самих близьких - батьків, братів, коханих, чоловіків.
Побутове насильство по відношенню до жінок поширено по всій планеті і проявляється у всіх шарах суспільства незалежно від освіти та матеріальної забезпеченості.
Як це не дивно, але до 15% європейських жінок, здавалося б, таких незалежних і впевнених у собі щодня стають жертвами побутового насильства.
У нашій країні близько 14 тисяч жінок в рік гине від рук чоловіків або партнерів, а дві тисячі закінчують життя самогубством .
На щастя, у нас існують громадські кризові центри, але, на жаль, притулки-притулку є лише в деяких із них. У цих центрах працюють лише жінки, серед них психологи, медики, юристи та волонтери - жінки добровольці, які самі пройшли через пекло сімейного терору. Всі вони намагаються допомогти жінкам подолати страх, залежність, виробити впевненість у собі, щоб допомогти звернулися за допомогою покласти край приниженням і побоям.
Допомога і підтримка цих центрів безкоштовна.

Джерело