Як давно ви були у психолога? Якщо це питання викликає у вас усмішку, значить, ви ще не до кінця розумієте значення психологів у сучасному гіпердинамічному світі. А дарма.
Чимало людей не вірить у те, що психологія та психотерапія можуть допомогти людині почуватися краще. Однак дослідження свідчать протилежне. Про важливість та популярність психологів у сучасному житті журналіст ІП «Діло» мав розмову із відомою львівською психологинею, кандидатом психологічних наук, доценткою Львівського національного університету імені Івана Франка, практикуючою психотерапевткою Ларисою Дідковською.
Про «псіха» і психЛюди плутають слова психолог, психіатр і психотерапевт. Бо для них це все про «псіха», але псих – це просто душа. Три різних закінчення – і інші значення. Психотерапія – це лікування душі, психологія – наука про душу. Але люди чують ту першу частинку і думають, що це те саме. Психологія і психотерапія – те, що люди робили тисячоліттями. Допомагали одне одному, підтримували, співчували, вислуховували. Однак сама традиція ходити до психолога – це сучасний винахід.
Я завжди питаю своїх студентів, скажіть, будь ласка, хто завів вас до перукаря? Вони відповідають, що мама, тато. А маму і тата, хто завів? Бабуся, дідо. Те саме зі стоматологом і так далі. Тепер кажу, котра із бабусь чи дідусів ходила до психолога? Тоді чую дружній студентський регіт. Бабусі і дідусі ходили до священників, екзорцистів, але не до психологів, бо їх не було.
Коли були студентами, жартували, що психолог – це людина з великим майбутнім і минулим, але без теперішнього. Зараз це майбутнє стало теперішнім. До психологів у більшості ходять люди молодого віку, іноді середнього.
Досвід сусідів
Кільканадцять років тому у Польщі серед всіх абітурієнтів на перше місце за популярністю і кількістю поданих заяв вийшла професія психолога. Звісно, що фінансово привабливіше працювати адвокатом, лікарем, айтішником. Соціальний статус психологів також не є найвищий, бо це не міжнародні відносини. Тим не менше, професія психолога вийшла за популярністю на перше місце у більшості вузів Польщі. Тоді було дуже дивно самим психологам зрозуміти, що за цим стоїть? І відповідь була проста. У тому часі Польща була напередодні вступу в ЄС. Це означало невідомість, невизначеність, підвищення рівня соціальної тривоги. А хто повинен гасити цю соціальну і суспільну тривогу? Це фахівці, які для цього існують – психологи, психотерапевти.
Кільканадцять років тому у Польщі серед всіх абітурієнтів на перше місце за популярністю і кількістю поданих заяв вийшла професія психолога. Звісно, що фінансово привабливіше працювати адвокатом, лікарем, айтішником. Соціальний статус психологів також не є найвищий, бо це не міжнародні відносини. Тим не менше, професія психолога вийшла за популярністю на перше місце у більшості вузів Польщі. Тоді було дуже дивно самим психологам зрозуміти, що за цим стоїть? І відповідь була проста. У тому часі Польща була напередодні вступу в ЄС. Це означало невідомість, невизначеність, підвищення рівня соціальної тривоги. А хто повинен гасити цю соціальну і суспільну тривогу? Це фахівці, які для цього існують – психологи, психотерапевти.
В УРСР був 1 психолог на 1 млн людей
Коли ми йдемо прямо по дорозі, то спираємося на свої ноги, і це нормальна опора. Для того ми і є двоногими істотами. Але якщо ви перечепилися, то що починаєте робити? Хапаєтеся руками за будь-який предмет, шукаєте ще опори, використовуєте свій стан паніки, щоб вчепитися за те, за що раніше не спиралися. Так само з психологами та людьми.
Чому на початку нашої незалежності всі газети були про Чумака, який заряджає воду, Кашпіровського, який заряджає цілі стадіони, про Людмилу Ясну та Миколу Темного, про ясновидющих та цілителів? Бо коли піднімається рівень тривоги, тоді хтось мусить допомогти з тим, щоб зарадити. Раніше в Україні психології у такій кількості ще не існувало. Було всього два факультети і декілька відділень. На 52 млн населення радянської України раз у рік випускалося по 50 психологів, тобто десь 1 психолог на 1 млн людей. Чи могла тоді психологія бути функцією седативною та заспокійливою? Напевне що ні. Тому з’явилися всі ті екстрасенсорні персони. Але зараз психологів і психотерапевтів є велика кількість. Вони користуються попитом, є масовою професією. Довіра зростає. Це як з будь-яким новим товаром на ринку, коли є попит, тоді є і пропозиція. Попит є, тому що рівень напруги, виснаження, конфліктності, рівень усіх тих тривог у зв’язку з тою гіпердинамічністю і гіперфункціональністю піднімається. А кудись це треба дівати, психологи допомагають.
Коли ми йдемо прямо по дорозі, то спираємося на свої ноги, і це нормальна опора. Для того ми і є двоногими істотами. Але якщо ви перечепилися, то що починаєте робити? Хапаєтеся руками за будь-який предмет, шукаєте ще опори, використовуєте свій стан паніки, щоб вчепитися за те, за що раніше не спиралися. Так само з психологами та людьми.
Чому на початку нашої незалежності всі газети були про Чумака, який заряджає воду, Кашпіровського, який заряджає цілі стадіони, про Людмилу Ясну та Миколу Темного, про ясновидющих та цілителів? Бо коли піднімається рівень тривоги, тоді хтось мусить допомогти з тим, щоб зарадити. Раніше в Україні психології у такій кількості ще не існувало. Було всього два факультети і декілька відділень. На 52 млн населення радянської України раз у рік випускалося по 50 психологів, тобто десь 1 психолог на 1 млн людей. Чи могла тоді психологія бути функцією седативною та заспокійливою? Напевне що ні. Тому з’явилися всі ті екстрасенсорні персони. Але зараз психологів і психотерапевтів є велика кількість. Вони користуються попитом, є масовою професією. Довіра зростає. Це як з будь-яким новим товаром на ринку, коли є попит, тоді є і пропозиція. Попит є, тому що рівень напруги, виснаження, конфліктності, рівень усіх тих тривог у зв’язку з тою гіпердинамічністю і гіперфункціональністю піднімається. А кудись це треба дівати, психологи допомагають.
Коли пора до психолога
Ми живемо у суб’єктивному світі. Все, що відбувається з нами – це наші відчуття. Ті самі ситуації, стресові, психотравматичні, фруструючі люди проживають по-різному, бо є різні копінг-стратегії, ресурси, різні індивідуально-психологічні особливості. Для прикладу, на похороні будуть ховати батька. Для когось – це несамовита трагічна подія, бо вони були близькими, а для когось менш травматична, бо більш байдужий був чи була до нього. Або зупинився завод «Електрон», «Кінескоп», «Полярон», і тисячі людей отримали безробіття. Але хтось через це безробіття почав організовувати власний бізнес, активувати власні ресурси і став успішним. Натомість хтось став алкоголіком. Ще хтось вчинив суїцид. Хтось поїхав на заробітки. Стимульна подія однакова, а спосіб реагування у кожного персональний. Головна відповідь полягає, як з будь-яким сервісом. Ми йдемо до перукаря тоді, коли нам щось заважає.
Психолог теж обслуговує якусь потребу. Але це традиція іншого сервісу. Гігієна тіла є вже масовою. Ми маємо вдома ножиці і дзеркало, але однаково йдемо до перукаря. Чому? Бо, по-перше, його вчили це робити і він фахівець. По-друге, він робить це щодня і має досвід. Що важливо, він бачить нас збоку, віддзеркалення того, що не буде видно нам самим. Те саме з психологами чи з психотерапевтами. Вони не включені у переживання клієнта і можуть бути об’єктивнішими. Суб’єктивні емоції роблять так звану тунельну свідомість, звужену. Але питання, що нам важливіше: наш чубчик чи наше душевне життя? Виходить, що чубчик точно вибирають усі. Бо багато людей думають, для чого йти до психолога? Однак це новий товар на ринку, який стає все популярнішим.
Ми живемо у суб’єктивному світі. Все, що відбувається з нами – це наші відчуття. Ті самі ситуації, стресові, психотравматичні, фруструючі люди проживають по-різному, бо є різні копінг-стратегії, ресурси, різні індивідуально-психологічні особливості. Для прикладу, на похороні будуть ховати батька. Для когось – це несамовита трагічна подія, бо вони були близькими, а для когось менш травматична, бо більш байдужий був чи була до нього. Або зупинився завод «Електрон», «Кінескоп», «Полярон», і тисячі людей отримали безробіття. Але хтось через це безробіття почав організовувати власний бізнес, активувати власні ресурси і став успішним. Натомість хтось став алкоголіком. Ще хтось вчинив суїцид. Хтось поїхав на заробітки. Стимульна подія однакова, а спосіб реагування у кожного персональний. Головна відповідь полягає, як з будь-яким сервісом. Ми йдемо до перукаря тоді, коли нам щось заважає.
Психолог теж обслуговує якусь потребу. Але це традиція іншого сервісу. Гігієна тіла є вже масовою. Ми маємо вдома ножиці і дзеркало, але однаково йдемо до перукаря. Чому? Бо, по-перше, його вчили це робити і він фахівець. По-друге, він робить це щодня і має досвід. Що важливо, він бачить нас збоку, віддзеркалення того, що не буде видно нам самим. Те саме з психологами чи з психотерапевтами. Вони не включені у переживання клієнта і можуть бути об’єктивнішими. Суб’єктивні емоції роблять так звану тунельну свідомість, звужену. Але питання, що нам важливіше: наш чубчик чи наше душевне життя? Виходить, що чубчик точно вибирають усі. Бо багато людей думають, для чого йти до психолога? Однак це новий товар на ринку, який стає все популярнішим.
Три категорії клієнтів
Психолог, як дзеркало, у якому людина може побачити ті частини себе, які їй складно узріти самій. Кожен з нас має руки, ноги, живіт і їх ми можемо бачити самі. Але також маємо щоки, чоло, спину, вуха і як би ми не обертали голову, але самі їх не побачимо. Хоча це частина нас. Натомість, якщо станемо перед дзеркалом, то побачимо все, що нас цікавить.
Є три категорії клієнтів, які приходять до психологів:
Перша – це люди, які побачили, що вони мають пляму на чолі і кажуть: «Ох, пляма, ого…». Вони починають її витирати. Тобто міняти роботу, яка їх виснажує і не влаштовує. Або припиняти деструктивні стосунки, або віддалятися від батьків, або вирішувати конфлікти по-іншому. Не переживаючи, не страждаючи, не проживаючи їх мазохістично, а вирішуючи їх констурктивно. Це найефективніші клієнти. Але, на жаль, не найчисленніші.
Друга – це ті, які бачать пляму на чолі і кажуть: «О це так, що ж тепер робити? Але я ж прожив так 30-40-50 років, а значить, і далі так житиму…». Сама собою психотерапія вона антагоністична до існуючого життя людини. Тому що те, як я живу, привело мене власне у кабінет психолога чи психотерапевта, значить, це не було чимось ефективним і дуже успішним. Але, щоб почати жити по-іншому після усвідомлення цього, то 50% успіху є відповідальністю самого клієнта. Для прикладу, залежна людина може сказати: «Знаю, що залежний, що наркоман, алкоголік, ігроман». Але це перша частина. Дзеркало віддзеркалило мені цю першу частину. Витирати пляму з чола дзеркало не буде. Треба починати жити по-іншому. Це, як ремонт вдома. По-старому не влаштовує, але по-новому саме не впаде з неба на голову і не з’явиться просто так. Жити по-новому означає, що треба докласти зусиль, змінити часами існуючі стосунки, роботу, системи цінностей. Головна ідея психології чи психотерапії – якщо ти хочеш мати те, чого ніколи не мав, то роби те, чого ти ніколи не робив. Основне слово це робити. 50 % усвідомлення це шлях, який людина йде з фахівцем, але інших 50% ніхто не водить людину за руку, щоб він не завернув до алкомаркета чи до наркодилера і так далі.
Третя категорія клієнтів є найкумеднішою. Це люди, які подивилися у те дзеркало, побачили пляму на чолі і кажуть – та то дзеркало заляпане, а я взагалі в порядку, буду дивитися в інше дзеркало, або взагалі не буду в ніяке дзеркало дивитися, матиму ілюзію, що зі мною все гаразд. Це називається опір, не готовність до перемін. Тому що це складно, лякає, напружує, тривожить, це дорого не лише фінансово, а й емоційно.
Звісно, що перш ніж стати психотерапевтом, фахівець має пройти певну практику, щоб спочатку справитися зі своїми проблемами і могти допомагати іншим.
Психолог, як дзеркало, у якому людина може побачити ті частини себе, які їй складно узріти самій. Кожен з нас має руки, ноги, живіт і їх ми можемо бачити самі. Але також маємо щоки, чоло, спину, вуха і як би ми не обертали голову, але самі їх не побачимо. Хоча це частина нас. Натомість, якщо станемо перед дзеркалом, то побачимо все, що нас цікавить.
Є три категорії клієнтів, які приходять до психологів:
Перша – це люди, які побачили, що вони мають пляму на чолі і кажуть: «Ох, пляма, ого…». Вони починають її витирати. Тобто міняти роботу, яка їх виснажує і не влаштовує. Або припиняти деструктивні стосунки, або віддалятися від батьків, або вирішувати конфлікти по-іншому. Не переживаючи, не страждаючи, не проживаючи їх мазохістично, а вирішуючи їх констурктивно. Це найефективніші клієнти. Але, на жаль, не найчисленніші.
Друга – це ті, які бачать пляму на чолі і кажуть: «О це так, що ж тепер робити? Але я ж прожив так 30-40-50 років, а значить, і далі так житиму…». Сама собою психотерапія вона антагоністична до існуючого життя людини. Тому що те, як я живу, привело мене власне у кабінет психолога чи психотерапевта, значить, це не було чимось ефективним і дуже успішним. Але, щоб почати жити по-іншому після усвідомлення цього, то 50% успіху є відповідальністю самого клієнта. Для прикладу, залежна людина може сказати: «Знаю, що залежний, що наркоман, алкоголік, ігроман». Але це перша частина. Дзеркало віддзеркалило мені цю першу частину. Витирати пляму з чола дзеркало не буде. Треба починати жити по-іншому. Це, як ремонт вдома. По-старому не влаштовує, але по-новому саме не впаде з неба на голову і не з’явиться просто так. Жити по-новому означає, що треба докласти зусиль, змінити часами існуючі стосунки, роботу, системи цінностей. Головна ідея психології чи психотерапії – якщо ти хочеш мати те, чого ніколи не мав, то роби те, чого ти ніколи не робив. Основне слово це робити. 50 % усвідомлення це шлях, який людина йде з фахівцем, але інших 50% ніхто не водить людину за руку, щоб він не завернув до алкомаркета чи до наркодилера і так далі.
Третя категорія клієнтів є найкумеднішою. Це люди, які подивилися у те дзеркало, побачили пляму на чолі і кажуть – та то дзеркало заляпане, а я взагалі в порядку, буду дивитися в інше дзеркало, або взагалі не буду в ніяке дзеркало дивитися, матиму ілюзію, що зі мною все гаразд. Це називається опір, не готовність до перемін. Тому що це складно, лякає, напружує, тривожить, це дорого не лише фінансово, а й емоційно.
Звісно, що перш ніж стати психотерапевтом, фахівець має пройти певну практику, щоб спочатку справитися зі своїми проблемами і могти допомагати іншим.
Немає коментарів:
Дописати коментар